Висотна поясність – Що таке висотна поясність?

Що таке висотна поясність

Висотна поясність – порядок зміни природних зон у міру зростання висоти над рівнем моря. Це пов’язано з тим, що при збільшенні висоти на 1 км атмосферний тиск зменшується, сонячне випромінювання зростає, а температура падає в середньому на 6 градусів.

Висотна поясність має схожі риси з широтною поясністю: зміна природних поясів з висотою відбувається в тому ж порядку, що і при русі до полюсів Землі. Тим не менш, деякі пояси, що зустрічаються в гірському ландшафті, не мають аналогів на рівнинній місцевості, як, наприклад, субальпійський пояс із високотравними луками.

Наявність повного спектру поясів залежить від географічного положення височини та її розміру. У Північного Уралу, наприклад, відсутні степовий та лісостеповий пояси, оскільки підніжжя цієї частини Уральських гір знаходиться у тайговому поясі. У Гімалаях зустрічається повний спектр поясів – від вічнозелених джунглів у Північній Індії, Непалі і Бутані до нівально-гляціального пояса, що починається приблизно на висоті 6,5 км, де розташовується льодовик. Неабияку роль грає і експозиція схилу: на північному схилі пояси зазвичай змінюють один одного вище, ніж на південному.

На зміну температури зі зміною висоти 1817 року звернув увагу німецький вчений Олександр фон Гумбольдт. У 1889 році американський зоолог Клінтон Меррієм склав концепцію «живих зон» і описав на прикладі Каскадних гір і гір штату Арізона, як з висотою змінюються рослинні та тваринні угруповання. З вітчизняних учених висотною поясністю займалися Каленик Геренчук та Лапас Алібеков.

Висотна поясність Карпат

КАРПАТИ, гірська система в Європі, на території Угорщини, Словаччини, Польщі, Чехії, України та Румунії (55% площі К.). Простягається на 1,5 тис. км від Девінських Воріт (на р. Дунай біля р. Братислава) до Залізних Воріт (на р. Дунай), утворюючи опуклу на північний схід і схід дугу. Ширина північному заході бл. 250 км, на північному сході прибл. 120 км., на південному сході до 430 км. Пл. бл. 210 тис. ^км2 . Переважна висота 800-1200 м, найбільша – 2655 м (гора Герлаховскі-Штіт).

Рельєф

Рельєф являє собою складну систему кулісообразно розташованих гірських масивів і хребтів, розділених поздовжніми і поперечними долинами. Орографічно вони діляться на Західні карпати (з південно-західним відрогом Малі Карпати, вис. до 768 м), Східні Карпати та Південні Карпати; сівбу. хребти Західних і частково Східних До. утворюють Бескиди. До складу До. входять також прилеглі до Південних До. з півночі Західні Румунські Гори і Трансільванське плато, із заходу – гори Банат (вис. до 1446 м). 

Для гір характерні округлі форми вершин і пологі схили (крім пн.-зап. і південно-сх. частин). Уздовж зовнішньої сторони дуги гір простягається смуга передгір’я (ширина 40-60 км) вис. 400-500 м, на південному сході до 907 м. Осьову зону К. утворює переривчастий ланцюг глибових масивів, найбільш високі з них (понад 2 тис. м) – Татри (з горою Герлаховскі-Штіт), Низькі Татри, Родна, Фегераш, Паринг. Гребені найвищих хребтів несуть сліди плейстоценового заледеніння, найяскравіше альпійські форми рельєфу виражені в масивах Татри і Фегераш. Для багатьох. районів К. типові карстові форми рельєфу, що особливо яскраво проявилися в масивах Словацький Карст (Словацький Крас) (напр., печера Агтелек), Бюкк та ін. Долини річок у вапняках нерідко утворюють каньйони. По внутр. стороні дуги К. простягається смуга вулканич. масивів. У зап. частини їх висота зазвичай не перевищує 1300 м (Кремницьке-Врхі, Штьявницьке-Врхі, масив Вігорлат та ін), іноді вони мають вигляд столових гір, місцями утворюють різкі контури. На сході вулканич. гори вищі (до 2100 м, гора П’єтрос у масиві Келіман), вони розділені глибокими улоговинами та річковими долинами. У рельєфі Трансільванського плато (вис. 600–800 м) – складне поєднання горбистих пагорбів, плоских водороздільних поверхонь та річкових долин, у його крайових частинах зустрічаються грязьові вулкани.

Для До. типові різновисотні поверхні вирівнювання, улоговини, днища яких у передгір’ях лежать на вис. 200-300 м (Верхніморавська, Освенцимська, Сандоміжська та ін), в горах – на вис. 500-700 м (Дорн, Брашовська та ін). У зв’язку з відносно невеликою висотою гори порівняно легко проходять, особливо в центрі. частини. Гол. перевали, через які прокладено залізниця і шосе, розташовані переважно. на вис. 500-1000 м (Дукльянськи-П’єсмік, Яблоницький, Предял та ін).

Геологічна будова та корисні копалини

У тектоніч. Відносно До. являють собою складчасто-покривну систему Піренейсько-Ельбурської гілки Альпійсько-Гімалайського рухомого пояса, який на південному сході замикається з Балканською складчастою системою, а на заході відокремлюється поперечним накладеним прогином Віденського басейну від Альпійської складчастої системи. З зовнішнього боку Карпатська система оточується Передкарпатським передовим прогином, через який вона межує з платформними областями:

• Західноєвропейською платформою на півночі,
• Східноєвропейською платформою на сході
• Епібайкальською Мезійською платформою на південному сході.

 Передовий прогин заповнений міоценовими моласами на (сході та південному сході – міоцен-пліоценовими), що укладають товщі середньоміоценових соляних порід (евапоритів). Дугоподібно вигнута складчаста система К. оточує Паннонську (на заході) та Трансільванську (на сході) неогенові моласові западини. В їх основі знаходяться блоки домозозойської континентальної кори – Алкапа, Тисія та Дачія.

У будові складчастої системи До. виділяють Зовнішню та Внутрішню мегазони. Зовнішня мегазона складена осн. верхньоюрсько-палеоценовим теригенним флішем перекритим глинисто-кремнистою серією олігоцену – нижнього міоцену. 

У структурному відношенні ця мегазона є пакетом тектоніч. покривів, переміщених на мн. десятки кілометрів у напрямку до суміжних платформ. Складчасто-покривні дислокації також поширюються на внутрішньо. крило передового прогину; на південному сході в осьовій зоні прогину (на території Румунії) виявлена ​​соляна тектоніка з утворенням соляних діапірів з ядрами протикання.

 Гол. деформації у Зовнішній мегазоні сталися перед середнім міоценом, а передовому прогині – у пліоцені (на південному сході – включаючи четвертинний період).

 У будові Внутрішньої мегазони беруть участь гол. обр. палеозойські метаморфіч. породи та пізньопалеозойські гранітоїди (фрагменти середньоєвропейської герцинської складчастої споруди), а також шельфові карбонатні та карбонатно-теригенні мезозойські товщі, що випробували разом з палеозойськими породами тектоніч. переміщення (шарування) в середині і наприкінці ранньої крейди, а також пізніше. У Внутрішній мегазоні встановлено середньотріасові – верхньоюрські офіоліти (релікти кори давнього океану Тетіс). 

На кордоні Внутрішньої та Зовнішньої мегазон у Півн. Карпатах простягається вузька Пеніньська (Кутова, або Кліпова) зона, що перебуває в осн. з великих уламків тріасово-крейдових карбонатних порід, оточених мергелями. Гол. деформації у цій зоні відбулися межі крейди та палеогену в ларамійську епоху тектогенезу.

Карпатська складчаста система виникла в кайнозої, в осн. на місці окраїно-морського басейну на сівбу. частини океану Тетіс. Цей басейн розвивався, починаючи з середини тріасу, у зв’язку з утворенням на околиці стародавнього Європейського континенту рифтів, що перетинають герцинський фундамент.

 Становлення складчасто-покривної структури До. було обумовлено зіткненням ( колізією) мікроплит Алкапа, Тисія та Дачія («відторженців» Африканської літосферної плити) з юж. окраїною Євразійської плити, а також піддвигом ( субдукцією )

Океаніч. кори околицево-морського басейну під мікроплити. З процесами колізії та субдукції був пов’язаний спалах вулканізму в тилу Карпатської складчастої системи. зберігають тектоніч. рухливість (особливо Сх. До.), що супроводжується інтенсивною сейсмічності (епіцентральна зона Вранча в Румунії). Землетруси, що відбуваються в Сх. К., відчуваються до Європи. частини Росії (напр., у Москві 1978 – до 4 балів).

У Передкарпатському прогині сконцентровані родовища нафти та природного пального газу, озокериту, кам’яної та калійної солі, самородної сірки. 

У передній частині Зовнішньої мегазони До. відомі родовища нафти. У Пеніньській зоні розташовані родовища доломітів, вапняків, мармурів, сировини для кам’яного лиття. До метаморфіч. комплексу Внутрішньої мегазони К. приурочені родовища колчеданно-поліметаллич., мідно-колчеданних, баритових та залізомарганцевих руд; з вулканич. породами пов’язані родовища ртутних, золотополіметаллич. та баритових руд, а також алунітів, перлітів, каолінів, бентонітових глин.

 У Трансільванській міжгірській западині знаходяться родовища пального газу, кам’яної та калійних солей, сірки, бурого вугілля. p align=”justify”> Особливе місце серед природних багатств К. займають мінер. води (в т. ч. вуглекислі та азотні сульфатні), розсоли хлоридного та сульфат-хлоридного складу, термальні та субтермальні води підвищеної мінералізації. Є джерела слабомінералізів, що рідко зустрічаються. вод із підвищеним вмістом органич. речовини ( вод із підвищеним вмістом органич. речовини ( вод із підвищеним вмістом органич. речовини (Трускавець).

Клімат

Клімат помірний, перехідний від морського до континентального.

 Порівн. темп-ра січня в передгір’ях від -5 ° C на півночі і сході до -2 ° C на півдні, на найвищих вершинах вона знижується до -10 ° C. У деяких внутрішньогірських улоговинах взимку відзначаються температурні інверсії. Порівн. темп-ра липня в передгір’ях від 17 ° C на півночі та сході до 20 ° C на півдні, у верхньому поясі гір вона знижується до 4 ° C. Річна кількість опадів у передгір’ях змінюється від 600-800 мм на зовнішній стороні дуги Схід. та Пд. К. до 900-1000 мм у Зап. Румунських гор і Зап. К.

У високогірному поясі сума опадів зростає до 1400 мм на півдні та 2000 мм на північному сході та північному заході (у Татрах). Максимум опадів посідає літо, більша їх частина випадає як дощів. Тривалість снігового покриву у передгір’ях 2-3 міс (у деяких районах він утворюється епізодично), у горах 5-7 міс. Нерідкий схід снігових лавин. Снігова лінія в Татрах розташована на вис. бл. 2300 м. Совр. льодовики К. відсутні. 

Поверхневі води

Один з гол. вододілів Європи. Більшість річок належить басейну Дунаю (найбільші – Тиса, Олт, Жіу, Сірет, Прут та їхні притоки), річки сівба. схилів – басейнам Вісли та Одри, річки пн.-сх. схилів – басейну Дністра.

 Харчування річок змішане, снігове та дощове. Для їхнього режиму характерні різкі коливання витрати води протягом року. Найбільший стік відзначається навесні (у зв’язку з таненням снігів) та в 1-й підлогу. літа (через зливи).

 Нерідкі паводки і катастрофічні. повені, сходження селевих потоків. Ріки До. мають значить. запасами електроенергії (побудовані каскади ГЕС), багато хто з них використовується в іригац. цілях. Для боротьби з повенями вздовж річок споруджено греблі, побудовано канали. У До. – бл. 450 невеликих озер, у високогір’ях вони займають переважно. днища древніх льодовикових автомобілів. 

Типи ландшафтів

Для До. типова висотна поясність з переважанням гірничо-лісових (займають 300 тис. га) та гірничо-лугових ландшафтів. У передгір’ях у минулому були поширені лісостеп, дубові та буково-дубові ліси, нині майже повністю вирубані. На їхньому місці – сади, виноградники, орні землі, вторинні ліси (заході остепененные). Сильно змінено ландшафти улоговин. У горах природні ландшафти збереглися краще. Нижній пояс гір (до вис. 500-600 м на півночі і 600-800 м на півдні) займають дубові та грабово-дубові ліси. Вище (до 1100-1250 м на півночі і 1300-1350 м на півдні) вони поступово змінюються буковими лісами, які найбільш поширені в Пд. К., Зап. Румунських горах і внутр. стороні дуги гір. У Сх. До. зустрічаються ділянки буково-яворових та буково-ясенево-яворових лісів. До вис. 1200–1300 м на півночі та 1500–1550 м на півдні розташовані змішані ліси (з бука, ялиці білої та ялини європейської). Вони особливо розвинені на зовнішній стороні дуги До., де нерідко спускаються до підніжжя і часто замінюють ландшафти букових лісів, і в Зап. Верхній кордон лісової зони (до 1500-1600 м на півночі і 1700-1800 м на півдні) утворюють хвойні ліси (преим. з ялини, рідше модрини і сосни), найбільшого розвитку вони отримали в Схід. К. У результаті господарств. діяльності людини хвойні ліси у багатьох місцях у значить. ступеня зведено, їхня верхня межа знижена на 100–200 м порівняно з природним кордоном. Ліси в До. формуються гол. обр. на буроземах, 

Лісова зона змінюється поясом субальпійських чагарників і лук (до вис. 1700-2000 м на півночі і 2100-2200 м на півдні). Він представлений переважно. криволіссям – чагарниками гірської (стланикової) сосни, ялівцю, вільхи зеленої – та ділянками злаково-різнотравних лук. Вище (до 2300-2400 м) розташовується пояс альпійських лук і чагарників, який не має суцільного поширення, зустрічається в осн. у Зап. та Пд. К., де чергується з осипами та скелями. Рослинність представлена ​​формаціями високогірних видів злаків та осок за участю альпійського різнотрав’я, а також чагарниками рододендрону та карликових верб. Переважають гірські торф’яно-лугові ґрунти. На деяких вершинах, що піднімаються вище 2300-2400 м,

характеризуються високою біорізноманіттям і відносно гарною безпекою екосистем, гол. обр. лісових. У горах 225 ділянок первозданних лісів (площа кожного понад 10 га), букові та буково-ялинові ліси К. – найбільші в Європі. Зустрічається ₃₉₈₈ видів рослин ( ^1/3всіх видів Європи), з них 481 вид – ендеміки (крупка аізовидна, очанка зальцбурзька, ломикамень переломниковий, рододендрон Кочі та ін.). Багато рідкісних видів, особливо в субальпійському та альпійському поясах (бартсія альпійська, дріада восьмипелюсткова, дифазіаструм альпійський, ситник каштановий, лойдія пізня, астра альпійська, родіола рожева, верба стрілоподібна, нарц.

Екологічні проблеми та природні території, що охороняються.

Інтенсивні вирубки лісів, будівництво населених пунктів, доріг та рекреацій. об’єктів у До. призвели до появи дома корінних лісів вторинних насаджень і луків, посилення ерозії, порушення шляхів міграції тварин, зростанню кількості рідкісних видів, зниження біорізноманіття тощо. буд. Спостерігається деградація лісів через кислотні дощі, забруднюються води великих річок, проте малі річки К. досі є одними з найчистіших у Європі. Природні території, що охороняються, займають 16% площі К., найбільші з них – Татранський нац. парк (Словаччина, Польща), Міжнародний біосферний резерват Східні Карпати (Україна, Словаччина, Польща), нац. парки Низькі Татри, Словацька Карст, Полонини (Словаччина), Карпатський біосферний заповідник, нац. парки Синевир, Сколівські Бескиди, Ужанський, заповідник Горгані, ландшафтний парк Надсянський (Україна), нац. парк Ретезат (Румунія). У К. – гірничокліматичні та бальнеологічні курорти. Розвинений туризм; зимні види спорту. У 2003 р. країнами карпатського регіону на 5-й конференції міністрів екології «Довкілля для Європи» підписано Рамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат. Карпатський біосферний заповідник, нац. парки Синевир, Сколівські Бескиди, Ужанський, заповідник Горгані, ландшафтний парк Надсянський (Україна), нац. парк Ретезат (Румунія). У К. – гірничокліматичні та бальнеологічні курорти. Розвинений туризм; зимні види спорту. У 2003 р. країнами карпатського регіону на 5-й конференції міністрів екології «Довкілля для Європи» підписано Рамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат. Карпатський біосферний заповідник, нац. парки Синевир, Сколівські Бескиди, Ужанський, заповідник Горгані, ландшафтний парк Надсянський (Україна), нац. парк Ретезат (Румунія). У К. – гірничокліматичні та бальнеологічні курорти. Розвинений туризм; зимні види спорту. У 2003 р. країнами карпатського регіону на 5-й конференції міністрів екології «Довкілля для Європи» підписано Рамкову конвенцію про охорону та сталий розвиток Карпат. 

Висотна поясність кримських гір

Географічне положення. Кримська гірська фізико-географічна країна тягнеться смугою шириною 50  км на півдні Кримського півострова від м. Севастополя до м. Феодосії на 180  км. За особливостями формування та будови, різновидами ландшафтів та їх барвистістю Гірський Крим – надзвичайно оригінальна освіта, що виділяється на тлі більш менш одноманітних сусідів – рівнинного сухостепного Криму на півночі та Чорного моря на півдні.

Геологічна будова. У тектонічному відношенні Кримські гори – це велика складка, південне крило якого занурюється у море. Підняття та складчасті рухи проходили там уже в мезозойську еру, але головні гороосвітні процеси відбувалися протягом кайнозойської. Тоді ж південна частина Гірського Криму опустилася до Чорноморської западини по лінії розламу. Так утворився крутий схил – Південний берег Криму.

Крім поздовжніх розломів, з’являлися і поперечні, проявлявся магматизм. В одних випадках діяли вулкани, свідченням чого є скам’янілий згаслий вулкан – масив Карадаг . В інших випадках магма застигала у тріщинах земної кори, не прориваючись на поверхню. Згодом зовнішні сили (вивітрювання, морські хвилі) зруйнували породи, що покривали масиви магми, тому зараз вони виступають на денну поверхню у вигляді окремих гір – Аюдаг, Кастель . Тектонічні процеси в Кримських горах не припиняються досі, що свідчать про землетруси.

Кримські гори – це переважно складчасто-глибові гори. Вони складені осадовими породами (пісковиками, глинистими сланцями, вапняками), а окремих місцях – породами вулканічного походження.

Музей під відкритим небом

           Гірський масив Карадаг – згаслий вулкан юрського періоду, з якого лава виливалася двічі. Його називають музеєм мінералів просто неба: там знайдено понад сто мінералів та їх різновидів, включаючи напівдорогоцінні сердолік, халцедон, агат, яшму.

Кам’яний символ Криму

Візиткою Південного берега Криму є гора Аюдаг (Ведмідь-гора), що височіє на 572  м над рівнем моря. Вона утворена із застиглої магми. Магматична порода сіро-зелений габро-діабаз твердіший за граніт. Він є цінним облицювальним матеріалом.

Рельєф. Кримські гори утворені трьома паралельними грядами – зовнішнім, внутрішнім і головним, що змінюють один одного з півночі на південь. Зовнішнє і Внутрішнє пасма є куестами – Подовженими піднятими формами рельєфу несиметричної будови: їх північний схил пологий (відповідає нахилу залягання пластів порід), а південний – крутий (утворився внаслідок “підрізання” пластів водорядами вздовж ліній розломів0). в рівнину Внутрішня гряда вище (до 700 м) Зовнішні процеси створили там химерні форми, головне пасмо піднімається до 1 500 м . Там розташована і найвища вершина Кримських гір .     м. Роман-Кош ( 1545 м). Головна гряда розділена тектонічними розломами та ерозійними процесами на масиви з плоскими поверхнями – яйли ( Бабуган-Яйла, Нікітська , Чатир-Даг, Ай-Петринська, Ялтинська, Карабі-Яйла) . У Кримських горах багато водно-ерозійних та карстових форм рельєфу. На плато Чатир-Даг, наприклад, налічується понад 1 000 карстових вирв, 135 печер, шахт, колодязів.   

Південні та південно-східні схили Головної гряди, що стрімко обриваються до Чорного моря, називаються Південний берег Криму . Це вузька (від 1 до 12  км) смуга узбережжя, на якому скелі подекуди підходять до моря, а місцями відступають, утворюючи амфітеатри.

Рекорди України

Довгою вапняковою печерою в Україні є Червона (Кизил-Коба) завдовжки 21,1 км. Її зали прикрашають сталактити, сталагміти, грона кристалів. У печері тече підземна річка, є багато озер. У минулому вона була святилищем, а тепер облаштована для екскурсій. 

Рекорди України

           Найглибшою печерою в Україні є Солдатська (500  м), розташована на Карабі-яйлі.

Клімат. Клімат гірського Криму , як і клімат рівнинної частини півострова, помірно континентальний. Однак між ними є суттєва різниця. Кількість опадів у горах зростає вдвічі і становить у середньому 600 мм протягом року, але в високих вершинах – до 1 000 мм протягом року. Літо в горах прохолодне: середні температури липня становлять лише 15 ° С. Зима багатосніжна із середніми температурами січня -4 ° С. У Кримських горах нерідко випадає град, а навесні з найвищих гір сходять снігові лавини, які іноді завдають значної шкоди.    

Натомість клімат Південного берега Криму теплий в Україну і нагадує субтропічний середземноморський (це так звані “північні субтропіки”). На нього впливають циклони взимку та підвищений атмосферний тиск влітку. Мають також близькість незамерзаючого Чорного моря і гори, що захищають узбережжя від північних вітрів. На Південному березі Криму цілорічно позитивні середні температури: у січні від 5 ° С на заході до 1 ° С на сході, у липні – близько 24 ° С. Опади, які приносять середземноморські циклони, переважно випадають узимку у вигляді дощу. Літо спекотне і сухе, проте спека не виснажує: освіжають морські бризи.

Внутрішня вода. У Кримських горах беруть початок усі річки, що протікають на Кримському півострові. Більшість із них короткі і впадають у Чорне море ( Альма, Кача, Чорна ). Найдовша річка – Салгір несе води до Азовського моря. Влітку в пониззі вона пересихає. У горах річки часто мають неширокі каньйоноподібні долини. Живляться вони в основному дощовими водами , а ті, що починаються на північних схилах Головної гряди, ще й талими сніговими. У верхів’ях деяких річок збудовано водосховища, вода з яких використовується на потреби населенням. У горах багато джерел .

Рекорди України

Найглибшим каньйоном в Україні є Великий каньйон у Криму. Це гігантська тріщина на північних схилах Ай-Петринської яйли, у вапнякову товщу якої протягом тисячоліть вгризалася річка Аузун-Узень. При довжині більше 3  км і ширині місцями не перевищує 3  м, глибина каньйону досягає 320  м.

Рекорди України

           Найбільш водоспадом в Україні є водоспад Учансу на однойменній річці. Вода падає майже прямовисно з уступу з висоти 98,5 м-коду. 

Висотна поясність. У Кримських горах спостерігається висотна поясність ґрунтово-рослинного покриву. У передгір’ях панує степова рослинність з типчако та ковилою, а трохи вище (від 500 м) – лісостепова. Там на дерново-карбонатних ґрунтах ростуть дубові гаї з дуба скального, пухнастого та звичайного з домішкою клена, бука та граба. Поширені зарості чагарників. На схилах гір на висоті 700 – 1300 м лежить гірсько-лісовий пояс, де на бурих лісових ґрунтах ростуть широколистяні ліси з бука, граба, клена, ясена, липи, сосни. На вершинах-яйлах поширені   гірничо-лугові ґрунти. Там розкинулися гірські луки, де ростуть альпійська фіалка, звіробій, типчак. На південному схилі Головної гряди висотна поясність рослинності також виражена досить яскраво, хоча і немає суцільного грунтового покриву, оскільки переривається скелями і осипищами.

На Південному березі Криму сформувалися коричневі ґрунти . На них поширені чагарникові чагарники дуба пухнастого, граба східного та ялівцю, субтропічна вічнозелена садово-паркова рослинність (кіпаріс, лавр, мирт, магнолія ) та плодові дерева (абрикоси, персики, мигдаль, хурма, інжир). До висоти 500 м ростуть сухолюбні дубово-ялівцеві ліси та шибляки – Густі колючі зарості теплолюбних середземноморських видів (дуба пухнастого та скельного, суничне дерево, фісташка, грабінник). Вище до висоти 900  м лежить пояс кримської сосни та дуба, а ще вище (до 1300  м) у лісах переважає кримський бук.

Тваринний світ різноманітний. У лісах мешкають козуля, олень, муфлон, лисиця, борсук, заєць, куниця, білка. Гніздується багато птахів – сойка, чайка,

гриф чорний, змієїд, сапсан.

Рекорди України

Рослинність Криму найбагатша в Україні: там налічують понад 3 тис. видів (у Карпатах – 2,2 тис. видів).  

Охорона природи. Для охорони навколишнього середовища створено низку природоохоронних об’єктів. У Кримському природному заповіднику охороняються найцінніші в Криму ліси – дубові, букові, з кримської сосни, а також реліктові угруповання тису ягідного та ялівцю високого. Унікальні природні комплекси вулканічного масиву юрського періоду та морського узбережжя охороняються у Карадазькому заповіднику. Його вважають одним із найбільш екзотичних куточків Криму, оригінальні форми рельєфу та пейзажі якого можуть посперечатися з найвідомішим у світі Єллоустонський парком у США. Науковці заповідника ведуть постійні спостереження за морськими, степовими та лісовими екосистемами.

Багато природоохоронних територій створено біля м. Ялти. Ялтинський гірничо-лісовий заповідник – найбагатший за видовим складом рослин (1367 видів, з яких 138 є рідкісними і зникаючими. У заповіднику “Мис Мартьян” охороняють реліктовий середземноморський ліс з ялівцю, дуба пухнастого, сосни кримської, фістахії. .) Там зібрані унікальну колекцію субтропічних рослин з усіх куточків нашої планети (пальми, метасеквою, туя, кедр, бамбук та ін.) Вони розсаджені у пейзажному стилі, що робить сад мальовничим.   

На жаль, останніми роками у спекотні літні сезони на південному схилі Головної гряди не раз виникали тривалі пожежі, внаслідок яких згоріло багато реліктових лісів та чагарників, у тому числі й на заповідних територіях.

Мальовничі ландшафти Гірського Криму, сухий теплий клімат та морська вода роблять цей регіон одним із найкращих курортних районів України.

Запам’ятайте

Кримські гори – це складчасто-глибові гори, утворені трьома паралельними грядами (зовнішні, внутрішні та головні), у яких добре виражена висотна поясність природних умов.

На Південному березі Криму, що утворився внаслідок опускання лінією розлому частини складчастої споруди в Чорноморську западину, сформувалися природні умови середземноморського типу.