admin Ринок брухту в Україні за короткий час пережив різкий розворот. Те, що ще вчора виглядало стабільною нішею для бізнесу й населення, нині стало зоною підвищеного ризику. Після адміністративних рішень про обмеження експорту внутрішній обіг металевої сировини змінився, а лом із ліквідного товару перетворився на ресурс із надлишком пропозиції. Заготівельники дедалі частіше говорять про звуження маржі та складність планування.
Для багатьох домогосподарств і малих підприємців металобрухт був простим способом отримати додатковий дохід: очистити територію, оптимізувати складські залишки, сдать металлолом і отримати живі гроші. Однак за умов закритого експорту внутрішній ринок почав накопичувати обсяги, які раніше йшли за кордон. Попит з боку переробки не встигає поглинати всю пропозицію, тому конкуренція між продавцями зростає, а закупівельні ставки знижуються.
Найболючіше це відображається на показниках вартості. Ціна на металолом усередині країни дедалі сильніше віддаляється від глобальних котирувань. Якщо раніше українські заготівельники орієнтувалися на світовий діапазон близько 400–450 доларів за тонну, то після фактичного закриття експорту внутрішні угоди часто проходять у межах 150–200 доларів. Такий розрив у сотні доларів на тонні формує мільйонні недоотримані доходи на великих партіях.
Економічна логіка цього процесу доволі проста: коли канал збуту назовні перекритий, уся сировина лишається в межах країни. Пропозиція росте швидше за споживання, виникає профіцит, який тисне на ринок. За таких умов покупець диктує правила, а продавець змушений погоджуватися на нижчу ціну, щоб підтримувати оборот і не заморожувати кошти в запасах.
Падіння вартості б’є насамперед по заготівельній ланці. Витрати на пальне, електроенергію, оренду, зарплати та податки не зменшилися, тоді як виручка з тонни скоротилася. Через це частина пунктів приймання працює на межі рентабельності або ставить діяльність на паузу. Менше точок приймання — менше конкуренції за сировину, а отже, ще слабший ціновий тиск угору.
Вигоду від дешевшої сировини отримують великі споживачі металу, адже їхня собівартість знижується. Проте для малого й середнього бізнесу така ситуація означає втрату інвестиційної привабливості та обережність у розвитку. Галузь поступово входить у фазу дисбалансу, коли інтереси різних учасників ринку розходяться.
Подальша динаміка залежатиме від регуляторної політики та здатності внутрішнього ринку переробки наростити споживання. Якщо обмеження зберігатимуться довго, сектор може зіткнутися зі скороченням заготівлі, тінізацією частини операцій і зниженням мотивації збирати та повертати метал у виробничий цикл. Водночас навіть у складних умовах ринок шукає точки рівноваги: оптимізує логістику, укрупнює партії, переглядає моделі співпраці. Саме від балансу між регулюванням і ринковими механізмами залежить, чи зможе сфера брухту повернутися до стабільного розвитку.
