Булінг у школі: що це, як зрозуміти, що ваша дитина є жертвою та як боротись із цим?

Булінг – це термін, який донедавна був практично невідомим, проте із його змістом знайома чи не кожна людина. Отже, булінг – це цькування та агресивна поведінка по відношенню до певної людини чи групи людей, що має на меті принижувати і таким чином самостверджуватись. Найчастіше це відбувається у школі, адже саме з віку 10-11 років, коли діти переходять у стадію підліткового віку, вони намагаються різними способами самостверджуватись.

Булінг буває, як психологічним (образлива лайка, привселюдні приниження, погрози та ігнорування), так і фізичним (штовханці, удари, побиття, принизливий фізичний контакт і т.д.). дуже часто два види цього цькування об’єднують.

Зверніть увагу, що від булінгу страждають не лише жертви, але й самі агресори (часто не визнаючи цього). Адже у обох сторін є емоційні і психологічні проблеми та відсутність умінь будувати здорові стосунки з іншими людьми. Саме тому так важливо, щоб дорослі помічали подібні речі та допомагали підліткам боротись із цим явищем.

Причини появи булінгу

У будь-якій школі, навіть найбільш рейтинговій та успішній, завжди були та, на жаль, будуть випадки насильства серед учнів. Проте у наш час це стає надто поширеним, в Україні, за даними досліджень, 8 із 10 дітей стають жертвами булінгу. Найчастіше це торкається дітей віком від 11 до 16 років, котрі уже активно пліткують, бойкотують певних дітей та пускають у їх сторону принизливі жарти. Хоча психологи стверджують, що все це починається ще в молодших класах, коли старші діти показують свою силу над молодшими, відбираючи у них гроші на обід, забороняючи гратись там, де вони і т.д.

Зазвичай цькування розпочинає одна дитина, котра хоче таким чином показати свій авторитет, просто розважитись чи отримати певну вигоду із такої поведінки. Всі решта виступають у ролі спостерігачів, які або намагаються втрутитись у ситуацію, або просто ігнорують її.

Як зрозуміти, що ваша дитина стала жертвою булінгу?

Для всіх батьків дуже важливо мати контакт із своєю дитиною та вчасно зрозуміти, коли у неї проблеми. Для того аби розпізнати у своїй дитині жертву знущань, ми пропонуємо вам декілька ознак:

• дитина панічно не хоче іти до школи, вигадує для цього сотні причин, хвороби і т.д.;
• відмовляється брати участь у шкільних позакласних заходах, соціальній діяльності;
• різка зміна поведінки, дитина усамітнюється, не хоче спілкуватись і уникає ваших поглядів;
• у неї зникають речі, які вони ніби згубила;
• речі забруднені чи порвані, а реалістичного пояснення цьому немає;
• немає жодних контактів з однокласниками та друзями однолітками, часто гуляє на одинці та ні з ким не спілкується;
• є й психосоматичні ознаки, такі як часті хвороби, температура, головний біль і т.і.;
• бажання уникати дороги, якою усі ходять у школу.

Що з цим робити?

Звісно до цього списку можуть додаватись і інші пункти, залежно від характеру вашої дитини. Проте основна ознака – зміни настрою та поведінки, які не слід ігнорувати та списувати усе на перехідний вік. Спробуйте поговорити з дитиною, підійти до теми з далеку та не тиснути на неї, щоб ще гірше не замкнути її сам на сам із проблемою.

Якщо мова іде про фізичне насилля, то вам обов’язково треба навідатись у школу. Слід пояснити дитині, що у такому випадку вона завжди може звернутись до вчителя, шкільного психолога чи адміністрації, а не терпіти будь-які знущання. І найважливіше – підтримайте свою дитину. Це непроста ситуація для будь-кого, адже за те, що вона відкрилась вам, її можуть цькувати ще гірше. Проте має бути розуміння того, що ви не для того аби просто осоромити її образників, а для того аби підтримати та зрозуміти її.

З дитиною-агресором також обов’язково потрібно вести розмови. Дуже важливо, щоб це робили не лише батьки, але й вчителі та дитячий психолог. Зазвичай після вирішення психологічних проблем, такі діти стають більш комунікабельними та добрими.

Зверніть увагу, що навіть поодинокий випадок булінгу здатен залишити глибокий емоційний слід, що супроводжуватиме людину на протязі довгих років. Саме тому не варто боятись звертатись за допомогою до психолога, аби зробити життя своєї дитина кращим.